Як правильно читати аудіограму

Вухо людини сприймає звуки в діапазоні частот з 16 до близько 20 000 Гц (середнє число коливань в секунду) і охоплює до 11 октав. Вище знаходяться ще 16 октав, які зараховуються до ультразвуку, і які частково чують деякі тварини (фортепіано наприклад включає в себе тільки тони в діапазоні 27-4350 Гц). Чутливість вуха найбільша для 2000-3000 Гц. Напруга звуку (сила / "гучність") оцінюється в децибелах (дБ).

Діапазон слуху людини можна описати, так званим, слуховим полем, що знаходиться на аудіограмі між порогом гучності в області аудіометричного нуля (0 дБ) і порогом больового відчуття, що доходить до 130 дБ, в тій же самій шкалі. Нормальний слух складається з звуків з напругою від 0 до 130 дБ. Виконуючи дослідження слуху, можна перевірити діапазон частот з 125 до 12 000 Гц.

У погано чуючої людини слухове поле зменшується і звужується. Воно зменшене  майже з кожного боку: головним чином - "зверху аудіограми" - через "підвищення" порогу чутності, праворуч - через скорочення отримання окремих частот, і знизу - через "зниження" порогу слухового дискомфорту і больового відчуття . Час від часу слухове поле звужується. Це є причиною не тільки неможливості сприйняття багатьох звуків, а також деформації сприйняття тих, які можна почути. Отримувані фрагменти акустичної інформації, навіть відповідно укріпленої, дуже часто складають занадто погану основу для ефективного спілкування з оточуючими людьми.

Що таке тональна аудіограма?

Протягом багатьох років основним дослідженням слуху є тональна аудіометрія, тобто визначення порогів сприйняття  звуків в діапазоні зі 125 до 10-12 000 Гц для кожного вуха окремо. Для визначення напруги звуків використовується шкала децибел, причому 0 дБ - це поріг слухання добре чуючого вуха, а рівень 120 дБ - це межа неприємного відчуття, близька до порогу больового відчуття. На сітці аудіограми визначається поріг сприйняття для повітряної провідності (сигнали подаються через навушники) і для кісткової провідності (сигнали подаються кістковими навушниками, тобто вібратором, прикладеним до кістки за вухом). Діаграма порогів сприйняття звуків  шляхом повітряної провідності відзначається суцільною лінією, а порогів сприйняття звуків кісткової провідності - пунктирною лінією. Крапки, що позначають пороги сприйняття  частот для правого вуха, відзначаються кружками, а для лівого - хрестиками. Велике значення має присутність або відсутність на аудіограмі резерву слимака. Таким чином визначається простір між кривою кісткової (вище на аудіограмі) і повітряної провідності, (нижче на аудіограмі). Кондуктивна приглухуватість має місце, коли крива кісткової провідності лежить на рівні 0 дБ, а повітряної провідності лежить нижче, але не виходить за межі 60 дБ. Таким чином, слимак працює правильно, тобто відбувається порушення провідності акустичних коливань в середньому або зовнішньому вусі. При перцептивній приглухуватості (пошкодження нейросенсорних елементів органу слуху) криві кісткової і повітряної провідності знаходяться поруч одна з одною. У такому випадку немає резерву слимака. Якщо існує глибока перцептивна приглухуватість, тоді  немає можливості визначити криву кісткової провідності з технічних причин. При змішаній приглухуватості аудіограма має риси характерні для кондуктивної (присутність резерву слимака) і одночасно також деякі риси перцептивної приглухуватості (крива кісткової провідності явно нижче в порівнянні з нормою).

Дуже важко зробити висновок на основі аудіограми, якщо існує значна різниця в сприйнятті  одного та другого вуха. Якщо ця різниця - 40 дБ або більше, необхідно заглушити шумом краще чуюче вухо (щоб не настало "переслуховування сигналу"). Може тоді виявитися, що дитина користується тільки одним вухом, чого не можна побачити на аудіограмі (якщо не заглушити одне вухо). У цьому можна переконатися тільки тоді, коли звернутися до дитини безпосередньо в одне вухо, щільно закриваючи друге вухо змоченим і рухомим пальцем введеним у зовнішній слуховий хід.

Сучасна аудіологія є областю науки, що систематично розвивається разом з прогресом медичних наук, техніки і діагностичних методів. Останнє десятиріччя ХХ-го століття - це час великих змін, час виникнення і використання діагностичних і лікувальних інструментів, про які кілька років тому ніхто і не думав. Це дало величезні можливості в боротьбі з слуховою інвалідністю, як пацієнтам, так і лікарям. Там, де не вдається виконати тональноу аудіометрію через відсутність співпраці пацієнта, головним чином це стосується маленьких дітей, використовуються об'єктивні дослідження, завдяки яким ми можемо провести діагностику органів слуху вже в перші дні життя дитини.